Ukrainian Armenian Azerbaijani Basque Belarusian Bulgarian Chinese (Simplified) Chinese (Traditional) Croatian Czech Danish Dutch English Estonian Filipino Finnish French Galician Georgian German Greek Haitian Creole Hebrew Hindi Hungarian Indonesian Irish Italian Japanese Latvian Lithuanian Macedonian Malay Maltese Norwegian Persian Polish Portuguese Romanian Russian Serbian Slovak Slovenian Spanish Swahili Swedish Thai Turkish Vietnamese Welsh Yiddish

№1 (17) 2016

 

Хасегава M.1, Абе T.2, Нагата T.3, Онозука Д.4, Нагіхара A.4


Інформація про авторів:
1Бюро політики в галузі охорони здоров’я Міністерства добробуту та праці, м. Токіо, Японія
2Медичний центр Йокохамського університету, м. Йокохама, Японія
3Лікарня Університету Кюсю, м. Фукуока, Японія
4Вища школа медицини Університету Кюсю, м. Фукуока, Японія


Переклад. Оригінал статті: http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC4404114

РЕЗЮМЕ

Обґрунтування. На сьогодні не відомий взаємозв’язок між кількістю дефібриляційних поштовхів (розрядів), отриманих хворим до прибуття в лікарню, і наслідками лікування хворих із зупинкою серця в позалікарняних умовах, коли ця зупинка супроводжується фібриляцією шлуночків (ФШ). Досліджено взаємозв’язок між кількістю дефібриляційних розрядів, отриманих хворим до прибуття в лікарню, та одномісячним виживанням осіб після зупинки серця в позалікарняних умовах.

Методи. Проведено проспективне дослідження-спостереження з використанням Державного реєстру даних щодо хворих із зупинкою серця в позалікарняних умовах у Японії за період 1 січня 2009 р. – 31 грудня 2012 р. Дослідження охопило осіб віком ≥ 18–110 років, у яких сталася зупинка серця в позалікарняних умовах до прибуття працівників екстреної медичної допомоги; які мали засвідчений колапс, початковий ритм із загрозою шоку (ФШ / шлуночкова тахікардія (ШТ) без пульсу); у яких не було виявлено шоку під час застосування загальнодоступного автоматичного зовнішнього дефібрилятора; які отримали один чи більше розрядів під час застосування персоналом бригади екстреної допомоги біфазного дефібрилятора та були доставлені до медичного закладу в період 1 січня 2009 р. – 31 грудня 2012 р. Усього за цей час дослідження трапився 20 851 випадок зупинки серця в позалікарняних умовах, що відповідає критеріям включення. Для ідентифікації граничної точки використали аналіз детекції сигналу для кількості дефібриляційних розрядів перед прибуттям до лікарні, який найтісніше пов’язаний з одномісячним виживанням. Змінні, пов’язані з кількістю дефібриляцій чи одномісячним виживанням у випадках зупинки серця в позалікарняних умовах, ідентифікували, скориставшись аналізом множинної логістичної регресії.

Результати. Гранична точка для кількості дефібриляцій перед прибуттям до лікарні, яка найближче пов’язана з одномісячним виживанням після зупинки серця в позалікарняних умовах, знаходилася між 2 і 3 (χ2 = 209,61; p < 0,0001). Серед хворих, які отримали 2 розряди чи менше, упродовж принаймні одного місяця вижило 34,48 % у порівнянні з 24,75 % хворих, які отримали 3 дефібриляції чи більше. З одномісячним виживанням після зупинки серця в позалікарняних умовах достовірно пов’язані кількість дефібриляцій (співвідношення шансів (СШ) 1,19; 95 % довірчий інтервал (ДІ) 1,03; 1,38), природа зупинки серця в позалікарняних умовах (СШ 2,81; 95 % ДI 2,26; 3,49), використання пристроїв для спеціалізованої реанімаційної допомоги (СШ 0,68; 95 % ДI 0,59; 0,79), використання епінефрину (СШ 0,33; 95 % ДІ 0,28; 0,39), проміжок часу між першою дефібриляцією та першим відновленням спонтанного кровообігу (СШ 1,45; 95 % ДI 1,18; 1,78) і компресії грудної клітки (СШ 1,21; 95 % ДI 1,06; 1,38).

 

Гото й.1, Маєда T.1, Гото Ю. Н.2


Інформація про авторів:
1Університетська лікарня Канадзави, м. Канадзава, Японія
2Медичний центр Явати, м. Явата, Японія Переклад.


Оригінал: http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC4057266/pdf/cc13058.pdf

РЕЗЮМЕ

Вступ. Настанови 2010 р., що стосуються відновлення діяльності серця та дихання, рекомендують працівникам екстреної медичної допомоги (ЕМД) брати до уваги правила долікарняного припинення реанімаційних заходів у випадках зупинки серця в позалікарняних умовах після того, як на місці випадку докладено зусиль для забезпечення основних життєвих функції та/або посилення їх підтримки. Але частота запровадження міжнародних правил припинення реанімаційних заходів усе ще низька. Робота передбачає спробу опрацювати та перевірити нове правило припинення реанімаційних заходів для лікарів відділень ЕМД, щоб замінити ними міжнародні правила припинення реанімаційних заходів під час роботи персоналу ЕМД на місці подій. Мета цього правила полягає в тому, щоб допомогти лікарям вирішити, чи проводити реанімацію далі, чи припинити її одразу після прибуття хворого в лікарню.

Методи. Проаналізовано відомості щодо 495 607 дорослих із зупинкою серця в позалікарняних умовах, які проспективно зібрано в загальнодержавній японській базі даних, викладено за принципами Utstein за період 2005–2009 рр. Хворих поділили на групу розробки (n = 390 577) і групу підтвердження (n = 105 030). Основними показниками для новоопрацьованого правила припинення реанімаційних заходів були специфічність, позитивне прогностичне значення та площа під кривою оперативної характеристики приймача (receiver operating characteristic, ROC).

Результати. Опрацьовано нове правило припинення реанімаційних заходів, що передбачає три критерії, базовані на результатах аналізу мультиваріантної логістичної регресії для передбачення смерті впродовж одного місяця після зупинки серця в позалікарняних умовах: невідновлення спонтанного кровообігу до прибуття хворого в лікарню (уточнені співвідношення шансів (СШ) 25,8; 95 % довірчий інтервал (ДІ) 24,7–26,9), початковий ритм без явищ шоку (уточнене значення СШ 2,76; 95 % ДІ 2,54–3,01) і відсутність свідків (уточнене значення СШ 2,18; 95 % ДІ 2,09–2,28). Специфічність, позитивне прогностичне значення та площа під кривою ROC для цього нового правила припинення реанімаційних заходів щодо передбачення смерті впродовж одного місяця становили відповідно 0,903 (95 % ДІ 0,894–0,911), 0,993 (95 % ДІ 0,992–0,993) і 0,874 (95 % ДІ 0,872–0,876).

 

Хо Е. Ф.1, Пек П. П.2, Фук-Чонг С.2, Вонг Т. Х.2, Нг І. І.3, Вонг А. С.4, Онг М. Е.2


Інформація про авторів:
1Сінгапурська служба охорони здоров’я, Сінгапур
2Сінгапурська багатопрофільна лікарня, Сінгапур
3Сінгапурські війська громадянської оборони, Сінгапур
4Національний центр серця, Сінгапур


 

Переклад. Оригінал статті: http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC4677070/pdf/WJEM-6-277.pdf

РЕЗЮМЕ

Актуальність. Своєчасна реперфурзія покращує результати у хворих на інфаркт міокарда з тривалим підйомом сегмента ST (STEMI). Затримка надання допомоги є затримкою між першим контактом із медичними працівниками та реперфузійною терапією, включно з догоспітальними та лікарняними компонентами. Це дослідження має на меті надання характеристики догоспітальній затримці надання допомоги в Сінгапурі.

Методи. Ретроспективний аналіз медичних карт був проведений для 462 пацієнтів зі STEMI у спеціалізованій лікарні з грудня 2006 р. по квітень 2008 р. Пацієнти з зупинкою серця, які представлені повторно, були виключені. Для тих, хто отримав екстрену медичну допомогу (ЕМД), були переглянуті записи швидкої допомоги. Часові інтервали в лікарні були зібрані з урахуванням перспективи. Пацієнтів було розподілено на рівні групи високої та низької догоспітальної затримки надання допомоги з використанням методу візуального сортування.

Результати. Із 462 пацієнтів 76 отримало ЕМД, проаналізовано було 52 з 76 пацієнтів. Середня затримка надання допомоги становила 125,5 хвилин, середня догоспітальна затримка надання допомоги складала 33,5 хвилин (можлива похибка (МП) – 27,0; 42,0). Затримка між дзвінком, отриманим швидкою, і спрямованою швидкою становила 2,48 хвилин (МП – 1,47; 16,55); між спрямуванням ЕМД і прибуттям на місце до пацієнта – 8,07 хвилин (МП – 1,30; 22,13); між прибуттям і відправленням з місця – 13,12 (МП – 3,12; 32,2), між покиданням місця випадку до реєстрації у відділенні ЕМД – 9,90 хвилин (МП – 1,62; 32,92). Порівняння пацієнтів із догоспітальною затримкою надання допомоги менше ніж 35,5 хвилин із більшою показало, що середня затримка між відправленням ЕМД і прибуттям на місце знаходження пацієнта була коротша (5,75 хвилин порівняно з 9,37 хвилинами, р < 0,01).

Висновки. Догоспітальна затримка надання допомоги в пацієнтів була несприятлива. Це перша спроба охарактеризувати догоспітальну затримку надання допомоги в Сінгапурі, яка формує основу для покращення ефективності лікування STEMI. Ключові слова: інфаркт міокарда, екстрена медична допомога, затримка, перший контакт із медичними працівниками, період «двері – балон».


 

Макналі Б.1, Робб Р.1, Мехта M.1, Веллано К.1, Валдеррама A. Л.2, Еон П. В.2, Сассон К.3, Крауч A.1, Перез A. Б.1, Меррітт Р.2, Келлерманн A.4


Інформація про авторів:
1Університет Еморі, м. Атланта, США
2Національний центр профілактики хронічних хвороб і зміцнення здоров’я, м. Атланта, США
3Університет Колорадо, м. Денвер, США
4Корпорація RAND, м. Санта-Моніка, США


Переклад. Оригінал статті: http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/21796098

РЕЗЮМЕ

Проблема/захворювання. Кожен рік у США фіксують близько 300 000 випадків зупинки серця в позалікарняних умовах; близько 92 % із них закінчуються смертю. Зупинку серця в позалікарняних умовах визначають як зупинку серцевої механічної активності, що трапляється поза лікарнею та підтверджена тим, що немає кровообігу. Вона може бути спричинена екстракардіальними причинами (а саме травмою, утопленням, передозуванням, асфіксією, ударом струмом, зупинкою дихання та іншими екстракардіальними причинами захворювання), проте більшість (70–85 %) таких випадків спричинена серцевими захворюваннями.

Більшість осіб, у яких серце зупиняється в позалікарняних умовах, незалежно від причини захворювання не отримує серцево-легеневу реанімацію (СЛР) свідками чи інші своєчасні дії, що збільшують шанси дожити до медичного втручання (наприклад, дефібриляцію). Оскільки майже половина випадків зупинки серця трапляється за присутності свідків, зусилля, спрямовані на збільшення частки виживання, повинні концентруватися на своєчасному й ефективному втручанні свідків і персоналу екстреної медичної допомоги (ЕМД). Матеріал містить перший звіт для надання загальної інформації про реєстр випадків зупинки серця в позалікарняних умовах у США.

УДК 616.687:025–12.057.311

 

Гур’єв С. О., Соловйов О. С.


Інформація про авторів:
ДЗ «Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Міністерства охорони здоров’я України», м. Київ, Україна


Резюме. Сьогодні у світі в цілому та в Україні зокрема є незадовільною епідеміологічна ситуація з інфекцією вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Представлено аналіз 34 історій хвороби пацієнтів, госпіталізованих у 2014 р. до відділення політравми однієї з міських клінічних лікарень і виписаних згодом із діагнозом «гостра ВІЛ-інфекція». Серед ВІЛ-інфікованих постраждалих із політравмою превалюють молоді особи працездатного віку, що підтверджує медико-соціальний статус проблеми. Найчастіше у ВІЛ-інфікованих постраждалих домінантними є краніальна та торакальна травми, які трапляються в 35,56 і 29,63 % випадків. Прояви гострої ВІЛ-інфекції серед постраждалих із політравмою, що виявляються в кандидозі, серозному асептичниму менінгіті та бактеріальній пневмонії, визначають у періоді нестабільної адаптації.

Ключові слова: політравма, постраждалі, ВІЛ-інфекція, діагностика.



logo on blue
ТОВ "Професійні видання Східна Європа" Екстрена медицина: від науки до практики
emergency.in.ua © 2012 - 2018. Всі права захищені
Яндекс.Метрика
vk
facebook

 

Joomla inotur