Ukrainian Armenian Azerbaijani Basque Belarusian Bulgarian Chinese (Simplified) Chinese (Traditional) Croatian Czech Danish Dutch English Estonian Filipino Finnish French Galician Georgian German Greek Haitian Creole Hebrew Hindi Hungarian Indonesian Irish Italian Japanese Latvian Lithuanian Macedonian Malay Maltese Norwegian Persian Polish Portuguese Romanian Russian Serbian Slovak Slovenian Spanish Swahili Swedish Thai Turkish Vietnamese Welsh Yiddish

№1 (27) 2018

УДК 614.2:617.7–001.4:355.72

 

Стрельников М. О.


Інформація про автора:
Національний комітет Товариства Червоного Хреста України, м. Київ, Україна


Резюме. Починаючи з 2013 року, в Україні з прийняттям Закону «Про екстрену медичну допомогу» розпочався етап розбудови сучасної європейської системи екстреної медичної допомоги. Шлях реформування завжди багатогранний, він потребує оцінювання вжитих заходів, іноді значної корекції попередніх планів або кроків.

Нові підходи до структурної організації та джерел фінансування, на жаль, не позбавили систему екстреної медичної допомоги старих проблем. Зокрема, болючими аспектами діяльності завжди були й лишаються недосконалі принципи фінансування, несвоєчасне та не в повному обсязі надходження коштів і, як наслідок, неможливість створення зацікавленого конкурентного середовища для співробітників системи екстреної медичної допомоги. Звідси і плинність кадрів, і небажання молоді працювати в екстреній медицині.

Ключові слова: система надання екстреної медичної допомоги, Національна організація порятунку в Ізраїлі, система МDА, бригади МDА, волонтери МDА, платіжна вимога, лікарняна каса.


ВСТУП

Статтею 3 Закону України «Про екстрену медичну допомогу» визначено, що на території України кожен громадянин України та будьяка інша особа мають право на безоплатну, доступну, своєчасну та якісну екстрену медичну допомогу.

У статті 6 згаданого Закону визначено, що Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації:

– забезпечують фінансування видатків, спрямованих на організацію та функціонування системи екстреної медичної допомоги на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, забезпечення її необхідними матеріально-технічними ресурсами;

– забезпечують систему екстреної медичної допомоги матеріально-технічними ресурсами, необхідними для її функціонування та своєчасного і якісного надання екстреної медичної допомоги.

УДК 616.12–036.886»465*01/*49»–036.22

 

Рісгаард Б.1, 2, Вінкель Б. Г.1, 2, Джаббарі Р.1, 2, Бер Е. Р.4, Інгеманн-Хансен О.5, Томсен Й. Л.6, Оттесен Г. Л.7, Гісласон Г. Х.9, Бунгаард Г.3, Хансо Ш.1, 2, 8, Холст А. Г.1, 2, Тфельт-Хансен Я.1, 2


Інформація про авторів:
1Центр порушень серцевого ритму Данської національної наукової фундації, м. Копенгаген, Данія
2Лабораторія молекулярної кардіології, Центр серця, м. Копенгаген, Данія
3Відділ спадкових серцевих захворювань, кардіологічне відділення, університетська лікарня Rigshospitalet, м. Копенгаген, Данія
4Науково-дослідний центр серцево-судинних захворювань, Університет Сент-Джордж, м. Лондон, Великобританія
5Відділення судової медицини, Орхуський університет, м. Орхус, Данія
6Інститут судової медицини, Університет Південної Данії, м. Оденсе, Данія
7Відділення судової медицини, Копенгагенський університет, м. Копенгаген, Данія
8Відділення медицини та хірургії, факультет медично-санітарних дисциплін, Копенгагенський університет, м. Копенгаген, Данія
9Відділення кардіології, Лікарня Копенгагенського університету, м. Гентофте, Данія


Резюме. Наявні відомості щодо втрат і причин раптової серцевої смерті (РСС) в осіб віком до 50 років є неповними, і зменшення ризику РСС потребує розширення розуміння цього питання. Метою дослідження є виявлення показників частоти РСС, а також результатів аутопсії в осіб віком від 1 до 49 років.

Методи та результати. У дослідженні вивчали випадки смерті серед осіб віком від 1 до 49 років, які сталися у період з 2007 по 2009 р. Перегляд свідоцтв про смерть здійснювали два лікарі. Проводили оцінювання попередніх звернень пацієнтів до лікарні, вивчали виписні епікризи, виявляли випадки раптової несподіваної смерті та збирали висновки проведення аутопсії. Протягом 3 років дослідження було виявлено 7849 випадків смерті, з них 893 (11 %) становили випадки РСС. Річний показник частоти на 100 тис. осіб збільшився з 2,3 (95 % довірчий інтервал; 2–2,7) до 21,7 (95 % довірчий інтервал; 20,2–23,4) в осіб віком від 1 до 35 років та від 36 до 49 років відповідно. Найчастіше причиною смерті була ішемічна хвороба серця, яку було виявлено у 158 (36 %) випадках аутопсії, наступною за частотою була раптова смерть з невідомих причин – 135 (31 %) випадків.

Висновки. У загальнонаціональній когорті осіб віком менше 50 років річний показник частоти РСС був приблизно у 10 разів вищим серед осіб віком 36–49 років, ніж серед осіб віком 1–35 років. Слід зазначити, що ішемічна хвороба серця найчастіше виступала причиною РСС, за якою слідувала раптова смерть з невідомих причин. Отримані відомості можуть допомогти у розробці стратегій профілактики РСС у майбутньому.

Ключові слова: аутопсія; смерть, раптова, серцева; епідеміологія; патологія; реєстри.


Раптова серцева смерть серед молодих людей (вік 1–35 років) є приголомшливим явищем, що справляє істотний психологічний і соціальний вплив на сім’ю та суспільство. Це основна проблема здоров’я населення, яка щороку нараховує мільйони смертей в усьому світі [1–3]. З метою зменшення їх кількості було розроблено декілька стратегій, однією з яких є цільовий скринінг дітей та підлітків, які займаються або не займаються спортом [4, 5]. Точне визначення втрат і причин раптової серцевої смерті (РСС) серед осіб віком до 50 років відіграє надзвичайно важливу роль у розробці стратегій покращення здоров’я населення. У попередніх дослідженнях проводили оцінювання частоти і причин смерті, застосовуючи різноманітні підходи [6–9]. У минулому ми проводили ретроспективне загальнонаціональне дослідження, описуючи частоту і причини РСС серед осіб віком від 1 до 35 років у Данії за період з 2000 по 2006 р. [10]. Окрім того, застосовуючи Данську базу даних сімейних стосунків, ми продемонстрували, що члени сімей молодих людей, які померли внаслідок РСС, мають значно підвищений ризик деяких серцево-судинних захворювань, яким часто можна запобігти [11].

УДК 616–001.45

Бадюк М. І.1, Гайда І. М.2


Інформація про авторів:
1Українська військово-медична академія, м. Київ, Україна
2Військово-медичний клінічний центр Західного регіону, м. Львів, Україна


Резюме. У статті наведено особливості організації медичної реабілітації учасників бойових дій на регіональному рівні на прикладі впровадження інтеграційно-координаційної моделі. Наведено функціонально-організаційну характеристику моделі, розкрито її зміст і завдання. Наведено основні характеристики етапів проведення медичної реабілітації учасників бойових дій на регіональному рівні.

Ключові слова: учасники бойових дій, інтеграційно-координаційна модель, медична реабілітація, регіональний рівень.


ВСТУП

У зв’язку з веденням бойових дій на Сході України проблемі реабілітації учасників бойових дій серед значної кількості медико-соціальних питань сучасної військової та цивільної медицини приділяється особлива увага [1, 4].

На думку фахівців, комплекс заходів медико-соціальної реабілітації учасників бойових дій має вирішити низку проблемних питань, зокрема тих, які стосуються медичного, психологічного, професійного та соціального аспектів [3]. Кінцевою метою роботи системи медико-соціальної реабілітації цієї категорії пацієнтів є відновлення їх фізичного, психологічного, професійного та соціального статусу. Тому першочерговості набуває необхідність розробки алгоритму комплексної реабілітації учасників бойових дій на регіональному рівні, що спонукав нас до створення функціонально-організаційної моделі.

 

УДК 616.36/.37+616.411]–001–089

 

Денисенко В. М.1, Савицький В. Л.1, Білий В. Я.1, Устінова Л. А.1, Галушка А. М.1, Нарожнов В. В.1, Котуза А. С.2, Максименко М. А.3


Інформація про авторів:
1Українська військово-медична академія, м. Київ, Україна
2Клінічна лікарня «Феофанія», м. Київ, Україна
3ДЗ «Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Міністерства охорони здоров’я України», м. Київ, Україна


Резюме. Автори провели комплексне клінічне обстеження 1016 постраждалих із шокогенною поєднаною травмою. Із них у 588 осіб виявили тяжкий травматичний шок, у 428 – вкрай тяжкий травматичний шок. На підставі проведеного статистичного аналізу розроблено анатомо-функціональний показник тяжкості й прогнозу травматичного шоку. Автори вважають, що шоковий індекс Алговера може бути використаний для попереднього оцінювання тяжкості травматичного шоку, а для визначення прогнозу травматичного шоку й вибору оптимальної тактики хірургічних втручань необхідний індивідуальний підхід з урахуванням наявності компенсованого, декомпенсованого зворотного та незворотного перебігу торпідної фази шоку.

Ключові слова: диференційована хірургічна тактика, поєднана травма, травматична хвороба, травматичний шок, оцінювання тяжкості.


ВСТУП

Травматичний шок – це гострий фазовий критичний стан, який виникає в разі тяжкої механічної травми й супроводжується взаємозумовленими порушеннями гомеостазу у вигляді нейроендокринних розладів, порушень гемодинаміки, дихання, обміну речовин функцій життєво важливих органів, імунологічного стану, клінічні прояви якого залежать від тяжкості й локалізації травми. Такий підхід до визначення тяжкості травматичного шоку можливий на підставі об’єктивного анатомо-функціонального оцінювання шокогенності травми, динамічного спостереження та прогнозу наслідків травматичного шоку. При госпіталізації критичні прояви травматичного шоку спостерігаються у 2/3 постраждалих з тяжкою та вкрай тяжкою поєднаною травмою [1, 2]. Летальність становить 40–60 % [3]. У разі поєднаних травм анатомічна градація тяжкості травми та травматичного шоку не відповідають одне одному, тому що тяжкість травматичного шоку визначається особливістю компенсаційних можливостей організму, своєчасністю та якістю протишокових заходів [4, 5]. Ступінь незворотних патофізіологічних змін при травматичному шоку не має ранніх клінічних проявів, оскільки в 16,7 % випадків спостерігається невідповідність анатомічної оцінки тяжкості поєднаної травми та травматичного шоку [6, 7]. Залежно від характеру ушкоджень і тяжкості травматичного шоку операційне лікування є невід’ємним елементом реанімаційно-хірургічних протишокових заходів і повинно виконуватися за життєвими показаннями в мінімальному обсязі [8].

 

УДК 616.718.41–001.514–08–035–089.2

 

Остапенко С. М.1, Верба А. В.2, Рум’янцев Ю. В.2, Клішевич Б. А.2, Компанієць О. А.2, 4, Бадюк М. І.2, Печиборщ В. П.3, Максименко М. А.3


Інформація про авторів:
1Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги, м. Київ, Україна
2Українська військово-медична академія, м. Київ, Україна
3ДЗ «Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Міністерства охорони здоров’я України», м. Київ, Україна
4Клініка естетичної та реконструктивної ринохірургії Центру естетичної та реконструктивної хірургії GRACE, м. Київ, Україна


Резюме. Автори проаналізували результати хірургічного лікування 88 постраждалих з поєднаною травмою та переломами дистального відділу стегнової кістки (2007–2016 рр.). Вибір термінів і методів остеосинтезу здійснювали на підставі анатомо-функціонального показника тяжкості травми та класифікації АО/ASIF. У разі відкритих переломів виконували механічний дебридмент з використанням сучасних методів механотрансдукції та остеосинтез за допомогою апарату зовнішньої фіксації. У разі закритих переломів остеосинтез проводили у відтермінованому порядку, віддаючи перевагу малоінвазивним методам. Летальність становила 11,36 %. Функціональні результати лікування були вивчені через 1–2 роки у 60 постраждалих: хороші спостерігались у 70 %, задовільні – у 16,67 %, незадовільні – у 13,33 %.

Ключові слова: внутрішньосуглобові переломи, переломи дистального відділу стегнової кістки, остеосинтез пластинами, поєднана травма.


ВСТУП

Складність лікування внутрішньосуглобових переломів дистального відділу стегнової кістки обумовлена високим рівнем летальності в постраждалих з політравмою (33–72 %), наявністю поєднаних ушкоджень внутрішніх органів і множинних скелетних ушкоджень. Частота незадовільних результатів лікування переломів дистального відділу стегнової кістки становить 42–48 % [1, 2, 3, 4].

 


logo on blue
ТОВ "Професійні видання Східна Європа" Екстрена медицина: від науки до практики
emergency.in.ua © 2012 - 2018. Всі права захищені
Яндекс.Метрика
vk
facebook

 

Joomla inotur