Ukrainian Armenian Azerbaijani Basque Belarusian Bulgarian Chinese (Simplified) Chinese (Traditional) Croatian Czech Danish Dutch English Estonian Filipino Finnish French Galician Georgian German Greek Haitian Creole Hebrew Hindi Hungarian Indonesian Irish Italian Japanese Latvian Lithuanian Macedonian Malay Maltese Norwegian Persian Polish Portuguese Romanian Russian Serbian Slovak Slovenian Spanish Swahili Swedish Thai Turkish Vietnamese Welsh Yiddish


УДК 614.2–058(477)

Печиборщ В. П., Йосипенко І. О.


Інформація про авторів:
Відділ наукового супроводу організації та управління медичною допомогою в надзвичайних ситуаціях, ДЗ «Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Міністерства охорони здоров’я України», м. Київ, Україна


Резюме. У статті висвітлено проблемні питання організації екстреної медичної допомоги військовослужбовцям підрозділів військ антитерористичної операції та цивільному населенню, яке проживає на лінії розмежування наших військ і так званої Луганської народної республіки. Проаналізовано процес надання екстреної медичної допомоги, починаючи від поля бою з евакуацією за призначенням до військово-медичних і цивільних закладів охорони здоров’я з метою своєчасного й повного надання ургентної спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги. Визначено шляхи поліпшення організації надання екстреної медичної допомоги цивільному населенню, яке проживає на лінії розмежування військ, та надані конкретні пропозиції щодо організації екстреної (невідкладної) медичної допомоги, первинної медико-санітарної допомоги й спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги населенню в зоні антитерористичної операції.

Ключові слова: медичне забезпечення, військовослужбовці АТО, цивільне населення.


ВСТУП

Унаслідок окупації частини території Луганської області в процесі організації медичного забезпечення військ і взаємодії з іншими, задіяними в цьому процесі, підрозділами медичної служби та системи охорони здоров’я, виникла ціла низка проблемних питань, які мають суттєвий вплив на результати діяльності як медичної служби військових формувань та цивільних органів охорони здоров’я, так і на організацію їх взаємодії, які переважно зводяться до організаційних заходів.

 

МЕТА

На основі особистого досвіду дослідити недоліки в організації медичного забезпечення цивільного населення та військовослужбовців антитерористичної операції (АТО) в Луганській області.

 

МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Власний досвід участі в АТО та матеріали, опубліковані в засобах масової інформації.

Методом системного аналізу й описового та схематичного моделювання стану медичного забезпечення підрозділів військ АТО й мирного населення визначені проблемні питання та заходи щодо їх ліквідації, нагальна потреба в яких безперечна.

Об’єкт дослідження – організація надання медичної допомоги військовослужбовцям підрозділів військ АТО та мирному населенню.

 

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Незважаючи на те що антитерористична операція на теренах Донецької та Луганської областей почалася ще в березні-квітні 2014 року і триває три з половиною роки, кількість проблемних питань в організації медичного забезпечення хоч і суттєво зменшилась, але вони є й нині, що безперечно впливає на остаточні результати надання екстреної медичної допомоги на догоспітальному, ранньому госпітальному та госпітальному етапах медичної евакуації і зрештою позначається на наслідках цієї допомоги та лікування, а саме: на збереженні життя та здоров’я особового складу військ і цивільного населення. Характеризуючи стан надання екстреної медичної допомоги на окремих ділянках ведення бойових дій у Луганській області, можна констатувати, що змін майже не відбулося. Так, до початку бойових дій на Сході України та окупації частини території України медична допомога Луганської області мала таку структуру: обласна лікарня Луганської області розташовувалась у м. Луганськ, де надавали лікарську медичну допомогу 1-, 2-, 3-го рівнів – від першої лікарської до спеціалізованої медичної допомоги [2, 3]. У селищі міського типу Станиця Луганська надавали медичну допомогу 1- та 2-го рівнів – перша лікарська та кваліфікована медична допомога.

Як відомо, з квітня 2014 року м. Луганськ опинилося в окупації проросійських військ, унаслідок чого населення Луганської області залишилося без обласної лікарні та спеціалізованої медичної допомоги.

У 2015 році – під час активних бойових дій – смт Станиця Луганська Луганської області перебувала на першій лінії оборони, унаслідок чого Станично-Луганська центральна районна лікарня потрапила під обстріли з боку проросійських військ і вимушено припинила функціонування (офіційні документальні матеріали щодо цього в лікарні відсутні, але de facto лікарня не функціонувала): медичну допомогу (як-от першу лікарську з елементами кваліфікованої) надавали лікарі військових підрозділів, які тоді базувалися в смт Станиця Луганська, зокрема лікарями батальйону ім. генерала Кульчицького Національної гвардії України.

Оскільки до окупації в Станично-Луганській центральній районній лікарні надавали кваліфіковану медичну допомогу, то після згортання її підрозділів у 2015 році цивільне населення самої Станиці Луганської та навколишніх сіл залишилося взагалі без будь-якої медичної допомоги.

Військовослужбовцям і місцевим жителям, які перебували на цій території, первинну медичну допомогу надавали військові медики, які входили до складу медичних пунктів військових підрозділів, що розташовувалися тоді на зазначеній території.

Військовослужбовців, які несли службу на 2–3-й лініях оборони (наприклад, населені пункти Старобільськ, Половінкіно), евакуйовували до військового мобільного шпиталю, який у 2015 році дислокувався у м. Сватово, де надавали кваліфіковану медичну допомогу (рисунок 1).

n26s4 fig2

Рисунок 1. Схема здійснення евакуаційних заходів (медичної евакуації) у Луганській області

 

Для надання спеціалізованої медичної допомоги [2, 3] медична евакуація поранених і хворих військовослужбовців здійснювалась у Військово-медичний клінічний центр Північного регіону м. Харків, Дніпропетровську обласну клінічну лікарню ім. І. І. Мечникова, Київську міську клінічну лікарню № 17, у Національний військово-медичний клінічний центр (Головний військовий клінічний госпіталь МОЗ України) м. Київ.

За потреби у високоспеціалізованій медичній допомозі військовослужбовці продовжували лікування в Національному військовомедичному клінічному центрі м. Київ, в Інституті травматології та ортопедії та інших інститутах НАМН України.

У 2015 році під час інтенсивних бойових дій медичну евакуацію поранених і травмованих, а також тяжкохворих військовослужбовців для надання кваліфікованої медичної допомоги з елементами спеціалізованої із смт Станиця Луганська, населених пунктів Золоте, Кримське, Трьохізбенка здійснювали військові лікарі безпосередньо до Сєверодонецької міської багатопрофільної лікарні (рисунок 1).

До Сєверодонецька військові лікарі із смт Станиця Луганська здійснювали й медичну евакуацію мирного населення в разі тяжких поранень, травм або захворювань.

Протягом 2015 року тільки одного разу за відсутності на початок лютого 2015 року достовірної інформації нами була здійснена евакуація 2 тяжкотравмованих до смт Петрівка (нині Петропавлівка). Під час здійснення заходів медичної евакуації виявилося, що рівень медичної допомоги, який на той час могла надати лікарня, був не вищий за той, що був наданий військовим лікарем-хірургом безпосередньо в зоні обстрілу (лікарська медична допомога з елементами кваліфікованої). Перевага Петропавлівської лікарні була лише в тому, що вона розташовувалася поза зоною прямого обстрілу – в тилу, приблизно у 50 км від передової (рисунок 2). Однак у цій лікарні на той час недоступними були жодні інструментальні та лабораторні методи дослідження, не було й умов для розгортання операційного блоку для надання екстреної кваліфікованої хірургічної медичної допомоги.

n26s4 fig1

Рисунок 2. Схема розміщення закладів охорни здоров'я на Луганському напрямку

 

Станично-Луганська районна лікарня та Петропавлівська лікарня об’єднані в РТМО (районне територіальне медичне об’єднання). Як видно із рисунка 2, відстань між ними становить 47,2 км. У кожної з цих лікарень – свій головний лікар.

У 2017 році після зниження інтенсивності бойових дій Петропавлівська дільнична лікарня, незважаючи на всі намагання її головного лікаря поліпшити ситуацію із забезпеченням лікарями та комплектацією обладнанням, зазнала незначних змін: із досліджень можна виконати рентгенографію кісток, загальноклінічний аналіз крові та сечі. Для проведення інших досліджень пацієнта чи його біологічний матеріал доставляють до Сєверодонецької міської багатопрофільної лікарні.

Через відсутність апарату УЗД для виконання УЗД-діагностики пацієнтів слід транспортувати до лікарень у м. Щастя або смт Станиця Луганська. Тож у випадку тяжкого стану пацієнта, зважаючи на значно пошкоджене важкою військовою технікою покриття доріг і санітарний транспорт, що перебуває в неналежному технічному стані, транспортування в таких умовах значно обтяжує стан пацієнта.

У Петропавлівській лікарні єдиний (вантажний) ліфт не працює, а хірургічне відділення розміщене на 3-му поверсі, терапевтичне – на 2-му, що створює значні труднощі під час транспортування пацієнтів, які перебувають у тяжкому стані, у відділення. Якщо в Петропавлівській лікарні є лікарі терапевтичних спеціальностей, які спроможні надати першу лікарську терапевтичну медичну допомогу, то хірургів там немає (посада вакантна), є один травматолог, який частково виконує функції хірурга. Немає анестезіолога (посада вакантна). У Петропавлівській лікарні є операційна, але вона в непридатному стані для розгортання її роботи. Крім того, відсутня централізована подача кисню, що навіть за наявності хірурга та анестезіолога унеможливлює надання кваліфікованої хірургічної медичної допомоги в повному обсязі.

У питанні щодо розвитку й посилення логічно надавати пріоритет Петропавлівській лікарні та іншим лікарням, що розташовані на 2-й та 3-й лінії оборони, ніж лікарням, які розташовані впритул до лінії розмежування із самопроголошеною Луганською народною республікою.

Медичне підсилення в зазначених прифронтових медичних закладах здійснюється за рахунок військових лікарів і лікарів Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова (далі ПДМШ ім. Пирогова), які працюють на клінічній базі вказаних лікарень (Станиця Луганська, Петропавлівка).

Загалом у Луганській області ПДМШ ім. Пирогова за рахунок лікарів різних спеціальностей здійснювали медичне підсилення в таких стаціонарних прифронтових лікарнях: смт Станиця Луганська, смт Петропавлівка, м. Щастя, Новоайдар, Попасна, Білокуракине, Старобільськ.

У 2017 році після зниження інтенсивності бойових дій у зазначеному регіоні кваліфіковану медичну допомогу надають у Станично-Луганській районній лікарні, міській лікарні м. Щастя, які розташовуються на близькій відстані від окупованого м. Луганськ (рисунок 2). Отже, у випадку відновлення бойових дій у цьому регіоні – на 1-й лінії оборони, це створює суттєві ризики для безпеки згаданих лікарень. Якщо до окупації була Луганська обласна клінічна лікарня, то нині її немає. Деякі функції обласної клінічної лікарні, починаючи з 2014 року, у цьому регіоні виконує Сєверодонецька міська багатопрофільна лікарня, але відповідного статусу, а отже, повноважень, потрібного ліжкового фонду ця лікарня не має. Так само, як і фізичної можливості надавати спеціалізовану медичну допомогу жителям і тимчасово переміщеним особам усієї Луганської області, оскільки вона була створена під потреби лише жителів м. Сєверодонецьк (рисунок 1). Незважаючи на це, спеціалісти Сєверодонецької міської багатопрофільної лікарні жодного разу не відмовили жителям прифронтових населених пунктів і переселенцям у наданні медичної допомоги, тому вказана лікарня працює із значним перевантаженням [1]. Тим більше, що у 2015 році у лікарню зверталась переважна більшість військовослужбовців регіону, які потребували екстреної медичної допомоги 2–3-го рівня (кваліфікованої з елементами спеціалізованої).

Військовий мобільний шпиталь, який у 2015 році розташовувався в м. Сватово, нині дислокується в Сєверодонецьку.

Переселенці й жителі прифронтових населених пунктів Луганщини, які проживають біля та на лінії розмежування, протягом останніх двох років стикаються з однією і тією самою проблемою – відсутністю безплатної, своєчасної та повноцінної медичної допомоги. Аналіз стану системи охорони здоров’я в цілому та організації надання медичної допомоги в цьому регіоні свідчить про те, що його жителям у більшості випадків через неможливість отримання медичної допомоги від медичних працівників медичних підрозділів силових міністерств і відомств доводиться звертатися по спеціалізовану медичну допомогу до фахівців сусідньої Харківської області.

За інформацією Департаменту масових комунікацій Луганської обласної військово-цивільної державної адміністрації станом на 2016 рік, середнє навантаження на одного лікаря в м. Сєверодонецьк становить 3,3 тисячі пацієнтів з урахуванням тих переселенців, які постійно мігрують; при цьому середній показник в Україні – 1,4 тисячі осіб. Водночас доцільно зазначити, що укомплектованість закладів охорони здоров’я області лікарями станом на 2016 рік становила 62,8 %. Значно гіршим є показник укомплектованості лікарями амбулаторій, які для організації первинної медико-санітарної допомоги забезпечені необхідним обладнанням на 13,1 %. Укомплектованість закладів первинної медико-санітарної допомоги автомобільним транспортом із розрахунку один автомобіль на одного лікаря становить 30,6 %. Яскравим свідченням стану забезпеченості автомобільним транспортом є такий показник: 89,4 % (118 із 132 автомобілів) наявного автопарку підлягають списанню вже сьогодні унаслідок вичерпаного ресурсу експлуатації.

Другий рівень (спеціалізована медична допомога) нині функціонує на низькому рівні, у закладах охорони здоров’я області розгорнуто 3 тисячі 755 ліжок. На 10 тисяч міського населення в закладах охорони здоров’я передбачено 58 місць, у сільській місцевості з урахуванням переселенців цей показник сягає 50 місць. Укомплектованість лікарями в 2016 році становила 60 %. На 15 адміністративних територіях області є лише один мамограф, жодного комп’ютерного томографа та тридцять флюорографів, які на 100 % підлягають списанню через вичерпаний ресурс експлуатації. Щодо обладнання закладів охорони здоров’я, то 70 % підлягає списанню.

За інформацією територіального органу управління охорони здоров’я на повну заміну й оновлення парку медичного обладнання доведеться виділити 20,6 млн грн у містах і 48 млн грн у містах та районах області. У трьох районах пологові відділення працюють як міжрайонні, а в шести районах їх взагалі немає.

Стосовно 3-го рівня медичної допомоги (високоспеціалізованої), то він фактично відсутній. Цивільне населення змушене звертатися по неї в Харків за власні кошти. Впоратися з наданням необхідної медичної допомоги 3-го рівня могла б Луганська обласна клінічна лікарня. Нині це лікарня-привид, яка була евакуйована в Сєверодонецьк, а майже все обладнання так і залишилось в окупованому Луганську.

За інформацією виконувача обов’язків директора Департаменту охорони здоров’я Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Юрія Інкелевича (далі в. о. директора департаменту), нині функціонують поліклінічне відділення в Лисичанську, на базі якого здійснюється амбулаторний прийом місцевих жителів, а також два стаціонарних відділення: хірургічне на базі місцевої центральної міської лікарні у м. Рубіжне і травматологічне на базі міської лікарні м. Лисичанськ.

За словами в. о. директора департаменту, головною проблемою щодо розгортання повноцінних, пристосованих для роботи лікувальних підрозділів закладів охорони здоров’я, є хронічна відсутність приміщень, які б відповідали вимогам нормативно-правових актів (ДБНів). За відсутності умов для розміщення цих підрозділів навіть проблема кадрового забезпечення відходить на другий план. Таким чином, питання створення належних умов для медичного персоналу й організації надання повноцінної спеціалізованої медичної допомоги місцевому населенню в стаціонарних умовах лікувальних закладів та створення належних умов для хворих вимагає суттєвого перегляду інфраструктури закладів охорони здоров’я та їх можливостей. Іншими словами, недоцільно брати на роботу та використовувати висококласного фахівця, запропонувавши йому оперувати в непристосованому підвальному приміщенні, майже в польових умовах. Тому станом на 1 червня 2016 року в евакуйованій обласній лікарні укомплектованість лікарями становила 21,1 %, середнім медичним персоналом – 29,4 %, молодшим персоналом – 20,7 %.

За підрахунками фахівців, загальна вартість повноцінного відновлення функціонування Луганської обласної клінічної лікарні сягає близько 360 млн грн, зокрема на будівництво та ремонт приміщень необхідно 150 млн грн, на оснащення різним медичним обладнанням та апаратурою – 210 млн грн. За умови освоєння цих коштів і проведення будівництва й реконструкції приміщень в обласному діагностичному центрі щороку зможуть обстежитися 75–80 тисяч жителів області з проведенням до 350 тисяч досліджень. Високотехнологічну медичну допомогу зможуть отримати понад 20 тисяч пацієнтів [1].

 

ВИСНОВКИ

Отже, зважаючи на особистий досвід авторів статті з організації та надання медичної допомоги мирному населенню, яке проживає в зоні АТО, та військовослужбовцям підрозділів військ АТО на всіх етапах медичної евакуації, починаючи з поля бою, слід відзначити, що основними проблемними питаннями медичного забезпечення внаслідок окупації частини території Луганської області та виникнення лінії розмежування військ нині є такі:
– лікарні, більш придатні для надання спеціалізованої медичної допомоги, які оснащені краще, ніж лікарні другого ешелону, опинилися на 1-й лінії оборони, у той час як лікарні, розташовані в тилу, менш оснащені та мають гірші умови для надання спеціалізованої медичної допомоги;
– Луганська область залишилася без обласної клінічної лікарні, яка повинна бути головним лікувальним закладом області та призначена для надання високоспеціалізованої медичної допомоги населенню області. Означений факт засвідчує те, що цивільне населення Луганської області лишилося без високоспеціалізованої медичної допомоги, яку спроможна надавати обласна клінічна лікарня;
– відсутній чіткий алгоритм взаємодії між військовими та цивільними закладами охорони здоров’я в процесі організації надання медичної допомоги військовослужбовцям і мирному населенню.

 

 

ПРОПОЗИЦІЇ

Для поліпшення стану медичного забезпечення підрозділів військ, які беруть активну участь у бойових діях, та організації чіткої взаємодії військової медичної служби й системи охорони здоров’я в зоні проведення АТО та прифронтових територіях виникає нагальна потреба в проведенні таких організаційних заходів щодо:
1) надання статусу обласної клінічної лікарні Сєверодонецькій міській лікарні з подальшим доукомплектуванням її відповідними силами й засобами та розширенням її повноважень і функцій (зважаючи на те що зазначена лікарня розташована в «зеленій зоні» (у 118 км від 1-ї лінії оборони) та має досвід надання медичної допомоги військовослужбовцям і цивільному населенню під час ведення бойових дій, починаючи з 2015 року);
2) передбачення виділення коштів на державному та місцевому рівнях для дооснащення лікарень, що розташовані на 2-й і 3-й лініях оборони в Петропавлівці, Новоайдарі, Старобільську, медичною апаратурою, медичною технікою та виробами медичного призначення;
3) відпрацювання чіткого алгоритму в організації взаємодії між військовими й закладами охорони здоров’я МОЗ України і водночас між медичними службами військових формувань і цивільною системою охорони здоров’я.



Pеchyborshch V. P., Doctor of Medical Science, Associate Professor, Head of Department
Yosypenko І. О., Researcher, Operating Surgeon
Department of Scientific Support Organization and Management of Medical Care in Emergency Situation Ukrainian Scientific and Practical Centre of Emergency and Disaster Medicine of the Ministry of Health of Ukraine, Kyiv, Ukraine

Problematic issues in medical care organization to the military and citizenry in the zone of anti-terroristic operation realization in Luhansk region (own experience of participating in АТО)

SUMMARY. In the article the problematic issues of urgent medical care organization to the military of АТО subdivisions and the citizenry living on a line differentiation of our troops and socalled people’s republic of Luhansk are reflected. The process of urgent medical care provision is analysed, beginning with a battle-field evacuation to the military medical and civil health protection establishments in aim of complete and urgent specialized medical care delivery. Organizational defects in urgent medical care provision on the stages of medical evacuation of the soldiers and citizenry, that negatively influence on the urgent medical care provision results, the recovery process and life maintenance in the marked categories are analyzed and improved. The ways of improving the urgent medical care provision to the citizenry living on a line of troops differentiation are offered and several suggestions for primary medical care and specialized help to the population of the zone of anti-terror operation are given.

KEYWORDS: medical care provision, to the military of АТО, the citizenry.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Hospitals without addresses and equipment. How are people treated in the frontline Lugansk region? Available from: http://m.ostro.org/lugansk/society/articles/504628 [Accessed 09 Sept 2017].
  2. The volume of types of medical care at the stages of medical evacuation. Available from: http://medichelp.ru/uchebnik/voennaja-medicina/6172-obem-vidov-medicinskoy-pomoschi-na-etapahmedicinskoy-evakuacii.html [Accessed 29 Aug 2017].
  3. Zarutskyi YaL, Shudrak AA, editors. [Instructions for military field surgery]. Kyiv: Chalchynska NV; 2014. (in Ukrainian).

Стаття надійшла в редакцію 02.10.2017 р


logo on blue
ТОВ "Професійні видання Східна Європа" Екстрена медицина: від науки до практики
emergency.in.ua © 2012 - 2019. Всі права захищені
Яндекс.Метрика
vk
facebook

 

Joomla inotur