Швидка допомога Харківщини: кроки історії та сьогодення

Швидка допомога Харківщини: кроки історії та сьогодення

Федак Б. С.

Забашта В. Ф.

Сьогодні ніхто не може уявити собі охорону здоров’я без швидкої медичної допомоги. Світова історія цієї служби нараховує 132 роки з часу відкриття першої станції ШМД у Відні, столиці Австрії. У Російські імперії перші станції з’явилися у Москві та Санкт-Петербурзі (1891–1896), а на теренах України — у Києві (1902), в Одесі (1903) та Харкові (1910).

Службу швидкої медичної допомоги в Харкові було створено як Товариство швидкої допомоги. У Статуті було визначено головну мету Товариства: надавати безкоштовну медичну допомогу в нещасних випадках, що відбуваються на вулицях міста, в громадських місцях і на виробництві. Кошти надходили від вступних і членських внесків та пожертвувань почесних членів.

Натхненником та організатором відкриття станції швидкої медичної допомоги в м. Харкові був завідувач кафедри загальної патології і клініки факультета терапії Харківського університету, голова міського правління товариства Червоного Хреста, професор Іван Миколайович Оболенський. 4 травня 1909 р. він з групою ентузіастів, до складу якої входили такі відомі лікарі та громадські діячі, як Д.Д. Оболенська, Н.А. Гіршман, С.Я. Утін, І.Ф. Рогожін, Н.К.Кульчицький та інші, створив у Харкові Комітет та станцію швидкої медичної допомоги. За пропозицією І.М. Оболенського відбувся перший збір пожертвувань серед членів Комітету, що склав 4550 карбованців (із них 3000 внесли І.М.Оболенський і Д.Д.Оболенська). У зв’язку з тим, що міська влада відмовилась від повного грошового забезпечення станції, погодившись надавати не більше 7 тис. крб. на рік, було вирішено організувати Товариство швидкої медичної допомоги при комітеті Червоного Хреста для збору коштів з пожертвувань.

Проте незабаром, 16 листопада 1909 р., Товариство швидкої медичної допомоги відокремилось від Червоного Хреста і стало самостійною громадською організацією на паях, яка стояла на захисті життя та здоров’я жителів міста. Тоді ж було затверджено статут станції ШМД та призначено старшого лікаря — хірурга М.А. Молохова. Завдяки ініціативності та відданості своїй справі за чотири місяці йому вдалося оснастити станцію інвентарем, кіньми, каретами; розробити медичну документацію; прийняти та підготувати до роботи чотирьох лікарів.

Спочатку станція не мала свого приміщення, але згодом для диспетчерської служби та персоналу виділили кімнати у флігелі з телефонною лінією і приміщення під стайню на території Олександрівської лікарні (нині Перша міська лікарня). 3 червня 1912 р. відбулася урочиста закладка першого каменя для власної будівлі станції за адресою вул. Конторська, 41 (нині Червоножовтнева, 41). Проект безоплатно виконав архітектор В.Мороховець, робітники брали за роботу по мінімуму, адже будинок зводився благодійним коштом харків’ян.

Урочисте відкриття Харківської міської станції ШМД відбулося 25 квітня 1910 р. на Соборній площі. Архимандрит Харківський і Охтирський Антоній освятив карети. До присутніх звернувся проф. І.М.Оболенський: «Сьогодні ми відкриваємо в нашому місті станцію швидкої допомоги, яка призначена для надання медичної допомоги нужденним, хворим і потерпілим на місці нещастя або події. Робота нашої швидкої допомоги організована так само, як і робота віденської швидкої допомоги, яка, на відміну від берлінської, не тільки перевозить потерпілих і хворих до лікарень, але й надає їм усю необхідну медичну допомогу на місці події. Немає потреби говорити про те, як це важливо у випадках отруєнь, повішень, утоплень, кровотеч. Із цим не може впоратися звичайний лікар, у якого немає на цей випадок необхідних інструментів і медикаментів, що часто призводить до трагічних наслідків і смерті потерпілого.

З повним правом можна сказати, що знайдеться якийсь скептик, звичайно, не з лікарів, який міг би хоча б на хвилину засумніватися в користі й необхідності мати карету швидкої допомоги. Але якби, на жаль, зустрівся б такий, то це буде, без сумніву, пройдисвіт від науки й гуманності».

Святковий захід тривав недовго, тому що о 12:53 був прийнятий перший виклик і здійснений перший виїзд карети швидкої допомоги, про що свідчить запис, зроблений у Головній книзі для записування випадків подачі допомоги, яка зберігається сьогодні у Музеї швидкої медичної допомоги при Харківському управлінні швидкої та невідкладної медичної допомоги.

Цей виклик обслуговував лікар І. Косяченко. Діагноз жінки, до якої запросили медиків новоствореної служби, виявився... істерією. Сьогодні медики жартома кажуть, що Харківська служба швидкої допомоги так і працює — під знаком істерії. До слова, другий виклик теж був «на істерію».

У музеї, створеному виключно на пожертви співробітників СШМД, безліч унікальних речей: інструменти початку минулого століття, фото карети швидкої допомоги — тієї самої, гужової, перші книги записів (усе строго латиною). Один із найцікавіших артефактів — письмовий стіл першого головного лікаря служби. Що то був саме він, дізналися випадково: в одному із ящиків було знайдено записку із звітом головлікаря про свою відпустку.

З того часу ні на день, ні на годину не зупинялась робота служби. Що б не було — війна, розруха, окупація, які б вітри не проносилися над країною, — удень і вночі спішать лікарі швидкої на допомогу людям.

25 квітня 1914 р. Харківська станція перебралася до свого приміщення на вул. Конторській, 41. Тоді ж додалась друга чергова карета й приймальня для амбулаторних хворих (до речі, у цій будівлі і сьогодні знаходиться управління станції).

Сьогодні, напевне, багатьох здивує словосполучення «карета швидкої допомоги», проте перші бригади виїжджали за викликом саме на каретах, запряжених кіньми. До 1914 р. у розпорядженні медиків було дві карети, кожна з парою коней, для яких на станції було влаштовано стайню (це приміщення збереглося до наших днів). Надання швидкої допомоги регламентувалося строгими правилами, прийнятими Товариством ШМД.

Для того щоб під час телефонного виклику визначити характер випадку та уникнути марних виїздів, було вирішено виїжджати тільки після отримання чітких відповідей на запитання «Що сталося?», «Де сталося?», «Коли трапилося?», «Де хворий?», «Хто повідомляє?». Після цього той, хто робив виклик, повинен був чекати відповіді лікаря «Їдемо!» або «Не їдемо!». Карета не виїжджала, якщо телефонуючий обмежувався повідомленням адреси і, не отримавши відповіді, йшов від телефону. Після відповіді «Їдемо!» карета негайно виїжджала зі станції. І.М. Оболенський розповідав: «Карета швидкої допомоги у денний час виїжджає на виклик протягом 17 секунд, уночі — від 2,5 до 3 хвилин».

З точки зору сучасної людини виїзд карети швидкої допомоги виглядав фантастично. Поруч із кучером сиділи двоє великих чоловіків-санітарів. Один з них тримав ліхтар, яким світив на дорогу, а інший — ручний дзвін, прообраз сучасної сирени. Усі транспортні засоби звільняли дорогу. У кареті сидів лікар з ношами і ящиком медикаментів. Персоналу надавався спецодяг з взуттям і головними уборами; у молодшого персоналу крім форменого костюма чорного або темно-синього кольору був брезентовий плащ, а у лікарів — синій костюм і шкіряне пальто. Допомога була безкоштовною, незважаючи на ступінь заможності потерпілого. Однак у випадках, коли хворих доводилося транспортувати, передбачалася досить висока плата: у супроводі санітара — 10 крб, з лікарем — 15.

Початок Першої світової війни завадив збудувати лікарню швидкої медичної допомоги, для якої вже була придбана земельна ділянка. 17 серпня 1914 р. відбулося засідання правління Товариства ШМД, на якому було вирішено відкрити курси з підготовки сестер милосердя при СШМД і дві палати на 22 ліжка; виділити дві карети для перевезення поранених із санітарних поїздів у лікарні міста, обладнати їх двома ношами й місцями для сидіння; у будинку станції був відкритий лазарет по догляду за хворими й пораненими на 22, а через 3 місяці — на 40 ліжок. Того ж року відкрилася аптека для бідних. У 1914–1915 рр. у Харківському університеті для студентів-медиків, що закінчували навчання, запровадили курс лекцій «Перша медична допомога в нещасних випадках», які читав виїзний лікар СШМД М.П. Юрченко.

Професор І.М. Оболенський очолював службу до 1919 р., коли був підписаний декрет про націоналізацію швидкої медичної допомоги і переведення її у ведення наркомату охорони здоров’я. Головним лікарем став М.А. Молохов (обіймав цю посаду до 1956 р.). Він мужньо захищав станцію в 1920 р., коли денікінці хотіли її пограбувати, завдяки чому був збережений будинок, уціліла більша частина майна. У 1920 р. Харків був звільнений від денікінських військ, і станція ШМД зробила до кінця року одною лише каретою 436 виїздів, обслуживши амбулаторно 56 хворих.

Органи радянської влади сприяли розвитку станції. Звісно, дві карети й 21 штатний фахівець не могли задовольнити зростаючі потреби міста, і в 1925 р. зусиллями Молохова на станції з’явився перший автомобіль, перероблений умільцями швидкої під санітарний варіант.

Найважчим періодом роботи була німецько-фашистська окупація (листопад 1941-го — серпень 1943 р.). З першого дня німецько-фашистські війська повністю розграбували станцію (а то було вісім санітарних машин, медичне майно та інші речі), заборонили фінансування. Через два тижні після окупації зібралися співробітники станції, щоб вирішити, як тепер організувати роботу. Вони добували необхідні матеріали та медикаменти, перев’язувальні засоби, обладнали амбулаторію, змонтували велоношевий пристрій. Окупаційна влада все ж таки видала дозвіл на діяльність станції, яка працювала з одним «виїздом»: велоношевий пристрій котили два санітари, поруч йшов лікар. У ніч на 23 серпня1943 р., коли німецько-фашистські війська виводили з Харкова тилові служби, співробітники станції на чолі з головним лікарем М.А. Молоховим потай винесли частину ліків з аптечного складу, розташованого на вул. Дмитрівській, 35, і перенесли на вугільний склад станції швидкої допомоги, забезпечивши себе медикаментами та майном на тривалий час.

У повоєнний період розвиток станції швидкої допомоги відбувався значно швидше. Так, у лютому 1944 р. було отримано першу автомашину, яку пристосували під санітарну, а 1945 р. — ще одну «армійську» машину, завдяки чому зроблено 3261 виїзд. Того ж року станція одержала автомайстерню. У 1946 р. на трьох машинах лікарі зробили 11 252 виїзди.

Поступово збільшився штат медичних працівників: виїзна бригада складалася з лікаря, санітара, водія, а в 1948 р. був прийнятий на роботу перший виїзний фельдшер. Зростала кількість виїздів: 1950 р. їх було 35 614, 1956 р. — 87 561, 1961 р. — 187 021.

Стрімко розвивалася база технічних засобів. У 1962 р. станція поповнилася диспетчерськими пультами на 10–12 каналів, що забезпечило прямий зв’язок з підстанціями й лікарнями. Через два роки у диспетчерській встановили центральну радіостанцію, на 26 санітарних машинах — автомобільні радіостанції. З цього часу діяли спеціалізовані бригади: протишокова, кардіологічна (ТЕБ — спеціалізована тромбоемболітична), педіатрична, фельдшерська психіатрична й акушерська, лікарська неврологічна бригада. У 1962 р. кардіологічна бригада на чолі з лікарем Ю.С. Кохманюком уперше успішно застосувала електроімпульсну терапію (дефібриляцію) у клініці ім. академіка Л.Т. Малої. З того часу дефібриляція багаторазово застосовувалася в різних лікувальних установах і під час викликів ШМД.

У 60-ті роки створювалися мережа станцій ШМД. Якщо в 1910–1925 рр. працювали 1–2 карети, 20–30 фахівців і здійснювалося 1800–2500 виїздів на рік, то в 1964 р. чисельність штатних бригад зросла в 40, працівників — у 42, а виїздів — у 100 разів. Уночі машини займали проїжджу частину, а працівники заповнювали все приміщення, тому міськвиконком спеціальним розпорядженням № 813 від 25 грудня 1962 р. наказав виконкомам районних рад надати приміщення для підстанцій швидкої допомоги у п’яти районах міста.

З червня 1977 р. відкрилася лікарня швидкої й невідкладної медичної допомоги із стаціонаром на 1000 ліжок і станція ШМД. З лютого 1981 р. автотранспортна служба ШМД виокремилася в самостійну організацію — автобазу санітарного транспорту, яка забезпечувала лікарню санітарними і вантажними авто. На базі стаціонару працювали 13 кафедр і доцентських курсів. У 1980–1990 рр. проведено реконструкцію диспетчерської станції, 1992 р. в роботу диспетчерської служби було запроваджено першу в Україні автоматизовану систему диспетчерського управління швидкою медичною допомогою.

Роки розпаду Радянського Союзу та становлення самостійності України були нелегкими для Харківської СШМД. Фінансові та економічні негаразди, порушення постачання ліків, апаратури, інструментів, паливних ресурсів — усе це негативно впливало на діяльність служби. Але вона вистояла в ті скрутні часи з допомогою жителів Харківщини, державних та громадських організацій, підприємців. 25 квітня 2000 р. у приміщенні, збудованому в 1913 р., був відроджений Музей Харківської СШМД, створений М.О. Молоховим та припинивший своє існування після його смерті.

З початку 2007 р. за сприяння міського голови М.М. Добкіна та директора Департаменту охорони здоров’я та соціальних питань І.М. Шурми у Харківському регіоні відбулося масштабне реформування служби.

Оновлений парк санітарних автомобілів, проведені ремонтні роботи у приміщеннях підстанцій. Розпочався процес впровадження автоматизованої системи організації, керування і контролю диспетчерської служби ШМД з використанням сучасних GPS-технологій, що разом зі змінами в організації роботи дало можливість максимально скоротити час на виконання виклику, надавати дійсно швидку високоефективну кваліфіковану медичну допомогу, у тому числі з використанням екстреного тромболісу, забезпечити спадкоємність до шпитального і шпитального етапів.

З 1 січня 2013 р. відповідно до закону України «Про екстрену медичну допомогу» СШМД відокремилася від Харківської міської клінічної лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги. Закон, що вступив в дію з 1 січня 2013 р., розглядає заклади екстреної допомоги як унікальний механізм, що поєднує всі щаблі та ланки медичної допомоги, з первинної до клінік інститутів НАМН України. Сьогодні систему екстреної медичної допомоги складають не лише бригади і станції швидкої допомоги, але й ті заклади і установи, які в цілому мають забезпечувати стабільне функціонування такої служби. Принциповою і важливою засадою роботи служби екстреної допомоги є регіональна екстериторіальність, що забезпечує скорочення часу, необхідного для доставки хворого або постраждалого, і дає можливість ефективно використовувати ресурси служби у надзвичайних ситуаціях.

Для впровадження закону в дію у Харківській області був розроблений та затвердже-ний головою облдержадміністрації план заходів та сформовано робочу групу, до складу якої увійшли організатори охорони здоров’я, фахівці у сфері організації і надання швидкої та екстреної медичної допомоги, представники органів місцевого самоврядування, органів місцевої державної виконавчої влади, профспілок та інших громадських організацій, науковці. 20 вересня 2012 р. на позачерговій сесії Харківської обласної ради був створений як окрема юридична особа КЗОЗ Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Але прийняття рішення ще не означає одразу створення Центру як такого. Потрібно пройти реєстрацію, розробити статут, штатний розпис, структуру, підібрати кадри, отримати ліцензії МОЗ України на провадження медичної практики, використання наркотичних і психотропних лікарських засобів тощо, а на це потрібний певний час. Тому робоча група звернулася до керівництва облдержадміністрації з проханням тимчасово надати повноваження координуючого органу системи екстреної медичної допомоги в Харківській області комунальному закладу охорони здоров’я «Обласна клінічна лікарня — Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф». Цю пропозицію підтримало керівництво облдержадміністрації та облради.

Наступним важливим кроком стало переведення всіх працівників швидкої медичної допомоги міста Харкова та області зі складу районних та міських лікарень до комунального закладу охорони здоров’я «Обласна клінічна лікарня — Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф». Розроблено та реалізовано низку унікальних тимчасових нормативних, адміністративних, кадрових та інших заходів. І нарешті 1 січня 2013 р. робота розпочалася за новими графіками, були сформовані виїзні бригади та інші підрозділи. Усі вони найближчим часом працюватимуть у складі обласного Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

Виклики у Харкові і Харківській області сьогодні обслуговують 244 автомобілі екстреної медичної допомоги. Понад 200 автомобілів уже вичерпали ресурс, а отже, у найближчі два роки необхідно замінити автопарк на 100%. Наприкінці 2012 р. вже надійшло 5 машин класу «С» і 4 машини класу «В» (4 автомобілі Mercedes, 4 — «Peugeot» і 1 — «Renault» загальною вартістю 6 млн грн), які відповідають усім європейським стандартам надання медичної допомоги. Фінансування з держбюджету екстреної медичної допомоги на 2013 р. передбачене у межах 166 млн грн. За нашими розрахунками, цього року має надійти додатково 61 млн грн, з яких 23 млн — надбавка за роботу у бригадах екстреної медичної допомоги. Для придбання автомобілів класу «В» і «С», а також тих, що будуть обслуговувати виклики у районах, необхідно майже 65 млн грн. Обласна державна адміністрація розраховує на субвенцію з державного бюджету.

На 2013 р. надано субвенцію у 19 млн грн на придбання медикаментів і товарів медичного призначення. Ці кошти дадуть можливість придбати всі необхідні медичні засоби. Зазначимо, що на сьогодні служба на 100 % забезпечена паливно-мастильними матеріалами для автомобілів екстреної медичної допомоги у регіоні.

З 1 січня по 1 липня 2013 р. в області було зафіксовано 371 966 викликів, з них 213 242 — у Харкові, 158 724 — в області. У Харкові час, за який бригада швидкої доїжджає до хворого, становить у середньому 7 хв 35 с, причому 98,3 % викликів виконуються ще швидше. В області цей показник дещо вищий: 18 хв 53 с, і для 1,7 % викликів — більше 20 хв. Звичайно, можуть бути звернення громадян до телефонної «гарячої лінії», адже дуже великі зміни відбуваються в медицині у межах області, а тому не може скрізь все бути добре. Але ті реформи, які розпочалися в галузі охороні здоров’я нашої області та в Україні в цілому, спрямовані на цивілізований європейський підхід, впровадження сучасної європейської моделі екстреної допомоги, і всі вони проводяться на користь наших громадян.